Вячеслав Коц: Про народження сина мене повідомили телефоном

  • strict warning: Non-static method view::load() should not be called statically in /home/olevsk/olevsk.com.ua/www/sites/all/modules/views/views.module on line 906.
  • strict warning: Declaration of views_handler_filter::options_validate() should be compatible with views_handler::options_validate($form, &$form_state) in /home/olevsk/olevsk.com.ua/www/sites/all/modules/views/handlers/views_handler_filter.inc on line 607.
  • strict warning: Declaration of views_handler_filter::options_submit() should be compatible with views_handler::options_submit($form, &$form_state) in /home/olevsk/olevsk.com.ua/www/sites/all/modules/views/handlers/views_handler_filter.inc on line 607.
  • strict warning: Declaration of views_handler_filter_boolean_operator::value_validate() should be compatible with views_handler_filter::value_validate($form, &$form_state) in /home/olevsk/olevsk.com.ua/www/sites/all/modules/views/handlers/views_handler_filter_boolean_operator.inc on line 159.
  • strict warning: Non-static method view::load() should not be called statically in /home/olevsk/olevsk.com.ua/www/sites/all/modules/views/views.module on line 906.
  • strict warning: Declaration of views_plugin_style_default::options() should be compatible with views_object::options() in /home/olevsk/olevsk.com.ua/www/sites/all/modules/views/plugins/views_plugin_style_default.inc on line 24.
  • strict warning: Declaration of views_plugin_row::options_validate() should be compatible with views_plugin::options_validate(&$form, &$form_state) in /home/olevsk/olevsk.com.ua/www/sites/all/modules/views/plugins/views_plugin_row.inc on line 134.
  • strict warning: Declaration of views_plugin_row::options_submit() should be compatible with views_plugin::options_submit(&$form, &$form_state) in /home/olevsk/olevsk.com.ua/www/sites/all/modules/views/plugins/views_plugin_row.inc on line 134.
  • strict warning: Non-static method view::load() should not be called statically in /home/olevsk/olevsk.com.ua/www/sites/all/modules/views/views.module on line 906.
  • strict warning: Declaration of image_attach_views_handler_field_attached_images::pre_render() should be compatible with views_handler_field::pre_render($values) in /home/olevsk/olevsk.com.ua/www/sites/all/modules/image/contrib/image_attach/image_attach_views_handler_field_attached_images.inc on line 111.
Версія для друку
hghu0r0GhIo.jpg

В’ячеслав Коц: «Про народження сина мене повідомили телефоном… Хотілось жити і повернутись додому…». До вашої уваги розповідь Олевчанина В’ячеслава Коца, який у складі 95-ої аеромобільної бригади протягом року брав участь у бойових діях на Донеччині.

- В’ячеславе Борисовичу, розкажіть, будь ласка, про себе, про свою сім’ю.

- Проживаю в Олевську. Батько працював в ОРСі водієм, потім займався приватним підприємництвом, був на роботі в Польщі, Києві. Мама родом з Ємільчинського району, теж працювала в ОРСі кухарем, потім – в кафе Олевська. Освіту за спеціальністю машинобудівельник отримав в училищі міста Головине (Черняхівський район). Після служби в армії працював в дорожньому управлінні в Новограді-Волинському, в Києві – на різних підприємствах, останнє місце роботи перед мобілізацією – банк у м. Дунаєвці на Хмельниччині. На даний час навчаюсь в Житомирському університеті податкової служби на 5-му курсі. Маю сина Матвія 1,5 роки, який народився, коли я був в АТО. 23 травня 2014 року мені повідомили телефоном цю гарну новину, коли ми знаходились під обстрілами, навіть не міг говорити, тільки почув, що народився син… Ця звістка мене підбадьорила, хотілось жити і повернутись додому…

– Як Ви потрапили в зону АТО, де служили?

- Так як я прописаний в Олевську, додому прийшла повістка з військкомату, мама зателефонувала, що мене викликають на десятиденні навчальні збори. 13 березня 2014 року був направлений в 95-ту аеромобільну бригаду, де я знаходився на зборах до 5 квітня. Потім перевели на полігон Широкий Лан на Миколаївщині. А звідти нашу частину автомобільним маршем перекинули в місто Добропілля Донецької області. Так я з перших днів розгортання антитерористичної операції став її учасником – з 23 квітня. Служив в першій мінометній батареї 95-ої бригади. Два місяці місцем нашої дислокації була територія телевізійної вишки на горі Карачун під Слов’янськом. Обстріли були часто, від вибуху ворожого снаряда був контужений, але залишився на бойових позиціях, так як у хлопців, яких відправляли у госпіталь, були серйозніші поранення та контузії... В кінці червня 2014 року бойовики, які знаходились в кільці в місті Слов’янську, зробили спробу прориву з боєм через блокпост наших «сусідів» з 25-ої аеромобільної бригади. Ми вогнем допомагали стримати сепаратистів: частина бойовиків була знищена, частину взяли в полон, іншим вдалось прорватися.


– На якому рівні було забезпечення вашої військової частини?

- Відсотків на 90 % нас забезпечували харчуванням та необхідними речами волонтери, допомагали рідні, друзі. За що їм велика дяка. Тож, можна сказати, ми не бідували. Вже пізніше, коли наше вище керівництво зрозуміло, що краще годувати свою армію, ніж ворожу, намітилися зміни на краще. У нас з’явилися прибори нічного бачення, тепловізори, нова техніка – автомобілі «Спартан», «Дозор» та інші.

- Ви тривалий час перебували в зоні АТО, наскільки розвинуті сепаратистські настрої серед місцевого населення?

- З початку АТО місцеве населення в більшості було проти української армії, нам було важко, бо люди зневажливо ставились до нас. Говорили: «Скільки ви ще тут будете?…» Це тому, що багато людей знаходилось під впливом російської пропаганди, яка показувала страшні речі, які нібито робимо ми. Але були й такі, які нас підтримували, раді були тому, що ми їх захищаємо. Пройшов час і після звільнення Слов’янська та інших міст від бойовиків відношення місцевих мешканців почало змінюватися на позитивне.

- Коли Ви повернулися із зони АТО?

- 9 березня 2015 року, після того, як відслужив рік… Зі мною повернулися мої земляки, з якими разом служив – олевчани В’ячеслав Рабош, Олександр Рудницький, хлопці із сіл, загалом біля 30 чоловік, призвані у першу мобілізацію з Олевського району.


- Можна сказати, що вам «пощастило» під час бойових дій?

- Так, я вдячний Богу, що залишився живий, що «обійшовся» тільки контузією, мені справді дуже пощастило. Від постійних обстрілів, під які ми потрапляли, у моїй мінометній батареї загинуло 4 хлопці, біля десяти бійців були важко поранені.

- Ви тепер вдома, та, мабуть, сни у вас ті, «тамтешні»?

- Так, систематично. Здається психіка не порушена, зараз вдома, серед рідних. Але тільки засинаєш, одразу – там, з хлопцями… Їм там важко, війна не припинилась. Регулярно з ними спілкуюсь по телефону, на жаль, і досі серед них є й загиблі, і поранені… Саме тому не можу і не хочу дивитися й чути новини, телевізор узагалі не дивлюсь, краще книжку почитаю.

- Чи є у вас якісь бажання?...

- Є. Я звертаюсь до всіх – до політиків, уряду, до президента, до кого завгодно, з одним бажанням та проханням: будь-якими шляхами і засобами цю війни зупиніть! Всі зусилля прикладіть, щоби припинити непотрібну, безтолкову загибель кращих синів України. А далі будемо будувати державу – процвітаючу, вільну, єдину.

Інформація газети "Незалежна", Ірина Кльоц

Присоединяйтесь!